Стандартизація індексів творів Григорія Сковороди та її перспективи

Це перша версія моїх тез до конференції пам’яти Ушкалова 2021го року. Я розраховував їх видати під назвою “Канон цитування Григорія Сковороди”. Дуже вдячний вельмишановним людям науки, котрі адаптували цей твір до канонів конференції. Важливість публіцистичної складової (і згадані додаткові факти, і стилістика) обумовлює потребу викласти тут і поширювати саме повну версію тез моєї доповіді 12.11.2021.

Найціннішою частиною величного спадку Леоніда Ушкалова є Повна академічна збірка творів Григорія Сковороди [5]. Й Ушкалов заповідав мені популяризувати цю книгу та боротися із модою цитувати Великого Учителя за застарілими виданнями. Величезним благом є наявність цієї книги у вільному доступі; і в майбутньому всі книжки будуть у вільному доступі. В електронному машинообробному вигляді, керовані вільним проґрамним забезпеченням. Яке уже давно є, але через дії неетичних капіталістів, невігласів та антисоціальних особистостей — менш поширене, аніж має бути для розвитку всього людства. Тексти Сковороди зі “збірки Ушкалова” стали каноном,цінним [і практично незамінним!] джерелом для філософів, літературознавців, мовознавців, культурологів, педагогів, богословів та інших фахівців, які вивчають творчість Сковороди, надійним підґрунтям для перекладів його творів іншими мовами, для підготовки популярних видань” [1, 2]. Робота з цією збіркою — є елітним заняттям, а робота на ще глибшому рівні — малодосяжним. Список людей, які безпосередньо п’ють святу воду із джерела Сковороди-Ушкалова — має бути темою окремого дослідження із соціолоґії науки.

25.02.2020 на першій конференції пам’яти Ушкалова я пообіцяв “зробити з Руданським те, що Ушкалов зробив зі Сковородою” [2], тобто зібрати всі твори мовою ориґіналу під однією обкладинкою. Я детально описав на цьому виступі найважливіші технічні нюанси, як це буде. Щоби повний корпус творів Руданського був доступний вільно в інтернеті та був підготований таким чином, що нічого не буде прихованим, постать героя буде висвітлена всебічно, тенденційно сприйняти і переказати буде дуже важко. Поняття канону близьке до поняття стандарт. Саме до такого високого стандарту роботи підводить нас сковородинська діяльність Ушкалова. Показ цілісної картини має бути безумовним стандартом дослідницької та популяризаторської роботи, каноном підготовки відповідних творів і видань (електронних, паперових, глиняних). Канон сучасної літератури та інших сфер культури залежить, у тому числі, й від нас; і варто намагатися творити так, щоби наші продукти наближали до істини в усих її аспектах. У сучасному світі дуже велике значення має інформатизація. У сковородинському світі одним зі взірців є онлайн-конкорданс. [7]

Але прикрою реалією залишається недолуге цитування. Зараз ми згадали Сковороду й Руданського. Руданського ніколи не “розбирали на цитати”, але за часів СРСР “розірвали на шматки” його продукти, публікуючи тільки зручне, описуючи в дослідженнях лише зручне [3; 4; 1]. Сковорода ж відомий сучасному загалу саме “афоризмами”, хоча жодних афоризмів він, скоріше за все, ніколи й не писав. Більшовики вели енерґійну політику вшанування Сковороди, де на верхах неохоче розказувалася за Його філософію правда, а на низах — брехалося, що Він був атеїстом і матеріалістом. Але це — тема окремого дослідження. Зараз констатуємо, що твори Сковороди справді досить складні та не нашого канону, і в той же час — містять багато простих і важливих елементів, засвоюваних навіть дітьми. Ці чинники створили ситуацію, що Великого Учителя, попри популярність, вкрай мало хто читає в ориґіналі навіть після виходу збірки Ушкалова. А ще менше — розуміють. А ще менше — застосовують. А ще менше — застосовують правильно. І ще менш кому воно встигне допомогти. Про страшні приклади приписування Сковороді (причому деколи спеціалістами!) тих висловлювань, які він явно сказати не міг, я в майбутньому підготую окремі тези. Зараз же актуалізую певний стандарт, який, ставши каноном, захистить від багатьох фальсифікацій і помилок.

Великим полегшенням для дослідників юдохристиянських священних текстів стало впровадження індексації останніх аж у пізньому Середньовіччі [6]. Це була велика допомога також і популяризаторам. Ми отримаємо полегшення й допомогу сковородинському рухові, індексувавши тексти Григорія Савича. Я це вже зробив із твором “Басни Харьковскія” та планомірно зроблю з рештою. Зараз готується переклад “Байок Харківських” анґлійською мовою перекладачами з орґанізації “Просвіта”. І це буде перше у світі видання Сковороди з індексами.

“Байки Харківські” самі по собі мають чітку структуру: вступ; тридцять байок, причому пронумерованих самим автором. Більшість із них містить “силу”, в деяких випадках з одного абзацу, а в деяких — набагато більшу за власне байку. Абзаци нумеруються. Індекс я пропоную формувати таким чином: літери, котрі позначають назву твору (в цьому випадку це БХ або KhF); нумер “розділу” твору (0 для вступу й авторський нумер для кожної байки); нумер абзаца всередині “розділу”. Наприклад:

СИЛА. Кто не любит хлопот, должен научиться про́сто и убо́го жить. (БХ.5.10) — The Pith: He who does not like trouble, should learn to live simply and scantily. (KhF.5.10)

… Лучше у Одного разумнаго и добродушнаго быть в Любви и почтеніи, нежели у Тысячи Дурако́в. (БХ.14.4)

… Все не наше, все погибнет, и самыи Болваны наши. Одни только Мысли наши всегда с нами, одна только Истина вѣчна, а мы в ней, как Яблонь в своем Зернѣ, сокрыемся. (БХ.0.10)

Така індексація працюватиме з будь-якою мовою без жодної адаптації. Але за умови, якщо зберігатиметься авторська розбивка тексту на абзаци у канонічній формі, тобто зафіксованій у Повній академічній збірці творів Ушкаловим. З цієї причини абзаци довелося нумерувати незалежно від їх розміру та змістовности. Від індексації дрібніших одиниць тексту, аніж абзац, я поки відмовився. Хоча абзаци бувають величезні й у них це актуально. В майбутньому можна нумерувати речення, слова; але вважаю ці експерименти недоцільними до тих пір, поки не будуть видані всі нині відомі твори вже індексованими. І треба буде спостерігати за практиками застосування цієї новації, розвитком мисленнєвої й технічної культури — імовірно, будуть ідеї, як вдосконалити запропоновану індексацію.

Стандартизація індексів може в подальшому бути розширена і на шифрування варіанта перекладу, і на посилання до приміток Ушкалова, і на будь-яку іншу важливу інформацію. Спрямування і швидкість цих розробок можна буде передбачити точніше в залежності від суспільного прийняття презентованих тут напрацювань.

Найближчим часом, підготовлені на засадах професіоналізму й волонтерства, індексовані “Kharkiv Fables” побачать світ. Обов’язково у вільному доступі в інтернеті.

Список використаних джерел

  1. Алексєєв Ігор (2017), Світогляд і спадок Степана Руданського — відкриття цілісної картини / Ігор Алексєєв // Політики пам’яті української культури : Збірник тез та матеріалів всеукраїнської наукової конференції (ОКЗ “Національний літературно-меморіальний музей Г.С. Сковороди”, 20 травня 2017 року). – Харків : Майдан, 2017. – 138 с. // С. 9-12.
  2. Від бароко до постмодерну: проблема автора — 1, 4:36:28. Відновлено з https://youtu.be/-xiS6QLtmoI?t=16588
  3. Приходько Інна (1994), Неволя України у творах Панаса Мирного та Степана Руданського // Тернопіль
  4. Приходько Інна (1997), Українські класики без фальсифікацій: Степан Руданський, Панас Мирний, Павло Грабовський, Гнат Хоткевич: Посібник з української літератури для студентів та учнів старших класів.— Харків: Світ дитинства, — 112 с.
  5. Сковорода Григорій. Повна академічна збірка творів / За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Харків–Едмонтон–Торонто: Майдан; Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011. – 1400 с.
  6. Хто поділив Біблію на розділи і вірші?, “Вартова Башта”, (2016, №2), 14‑15
  7. Online Concordance to the Complete Works of Hryhorii Skovoroda. Відновлено з http://www.artsrn.ualberta.ca/skovoroda/index.php

Переклав два верлібри

Колись доповню цю публікацію цікавинками, як же саме ці верлібри до мене прийшли.

О.Б.
(Иосиф Бродский, 1959)

Через два года
высохнут акации,
упадут акции,
поднимутся налоги.
Через два года
увеличится радиация.
Через два года.
Через два года.

Через два года
истреплются костюмы,
перемелем истины,
переменим моды.
Через два года
износятся юноши.
Через два года.
Через два года.

Через два года
поломаю шею,
поломаю руки,
разобью морду.
Через два года
мы с тобой поженимся.
Через два года.
Через два года.
Катерині

Пройде два роки –
Засохнуть акації,
Впадуть акції
Та ціни, нівроку.
Пройде два роки –
Зросте радіація.
Пройде два роки,
Пройде два роки.

Пройде два роки –
Зносим одежі,
Перейдемо межі,
Перелаштуємо кроки.
Пройде два роки –
Ми станем прийдешні.
Пройде два роки.
Довгі два роки.

Пройде два роки –
Кусатимуть кулі
І битиме струмом,
Помнуть мені боки.
Пройде два роки –
І будемо в шлюбі.
Пройде два роки.
Хай пройде два роки.

29.07.2017 23:17
ВМЕСТО ТОГО
(Геннадий Алексеев, 1986)

Вместо того
чтобы спать до полудня
Он вставал с рассветом
и принимался за дело.

Вместо того
чтобы сидеть на крылечке
Он бродил по лесам
и гляделся в озера.

Вместо того
чтобы стать счастливым
Он делал счастливым
каждого встречного.

Вместо того
чтобы считать ворон
Он творил зачем-то
подлинные шедевры.

Вместо того
чтобы о нем позабыть
Все его отлично помнят
почему-то.
Замість того

Замість того,
щоби спати до півдня,
він вставав зі світанком
і заходився робити.

Замість того,
щоби сидіти на ґаночку,
він лісами гуляв
й на стави заглядався.

Замість того,
щоби стати щасливим,
він робив таким
щозустрічного.

Замість того,
щоби ловити ґав,
він творив навіщось
справжні шедеври.

Замість того,
щоби забути його,
усі його чудово пам’ятають
чОмусь.

20.09.2017 21:39

ЗАМІТКИ ДО КЛАСИФІКАЦІЇ ІДЕОЛОҐІЙ ТА РЕЖИМІВ

В українському суспільстві багато людей (можливо навіть переважна більшість) знають, що існують різні політичні ідеолоґії, що у першу чергу їх поділяють на ліві та праві. Також приблизно ця ж сама частина населення повинна розуміти, що існують суспільства, де більше і де менше свободи. Свобода асоціюється з демократією. Рівень свободи у суспільстві характеризується терміном “режим”.

Поділ на лівих та правих є дуже сталою і поширеною структурою політичної культури всього людства. Простого і загальноприйнятого визначення, хто такі ліві й праві, нема. Але визначень траплялося чути й бачити багато. Ризикну запропонувати своє, дилетантське.

Ліві — це підпорядковані принципу, що в суспільстві дуже важливою цінністю є самоорґанізація. Праві — це підпорядковані принципу, що в суспільстві дуже важливою цінністю є гієрархія. Значить ті громадсько-політичні діячі, котрі схильні до обговорень, утворення сприятливих для народження істини дискусійних платформ, “горизонтального управління”, котрі уникають створювати та демонструвати гієрархічні структури — то ліваки. Їхня діяльність, справді, створює найкращі умови для вправ у самоорґанізації.

Носії риторики (і, головне, соціальних практик!), де “головне — знати своє місце”, “допомагати меншим”, “дослухатися до більших”, “встановити порядок” — то праві. Динамічність та складність багатьох ситуацій не позбавляє цю дихотомію умовності. Звичайно, в лівих є гієрархія, а у правих — діалоґ. Але пріоритети й ідеальні картини їх розділяють. Запропонована мною дихотомія звертає увагу на дві дуже великі цінності, які поки не для всих зрозумілі. Нехай конкуренція між цими пріоритетами завжди буде в мирній площині та на науковій основі.

Мінімальне розуміння, як суспільство влаштовано, вимагає знати, що таке режим.

Я кілька років уже ставлю експеримент, вживаючи вислів “при режимі Ющенка”, згадуючи “помаранчеві часи”. Зазвичай це викликає у співрозмовників усмішку, а інколи протест: “при Ющенку не був режим, режим був при Януковичі!” – хоча насправді все це режим. У будь-якому підручнику з політолоґії написано, що режим буває демократичним, авторитарним або тоталітарним. Це спостереження свідчить за те, що класифікація режимів входить до мінімальних політолоґічних знань, поширених у нашому суспільстві. Але глибоко її загал не знає. Тому, мабуть, така спрощена класифікація і має велике поширення.

Усі явища та ідеали переплітаються у реальному суспільстві і кожне може переважати відповідно до часу, місця, обставин.

Наприклад, вислів, який належить, начебто, Мао Цзедуну “ви маєте виконувати не лише ті накази, які розумієте, але й ті, які не розумієте” — суть авторитаризм. Тому що визначення авторитету — коли не розуміючи, сприймаєш щось на віру, і це абсолютно невід’ємна риса мислення за будь-яких установок й у будь-які часи. Авторитаризм як режим зсуває модель управління суспільством у бік неусвідомленого слідування розпоряджень правителів, хоча він не обов’язково відкидає роботу з їхнього боку над підняттям рівня усвідомлення населення.

А от коли сучасний політик (на момент редагування цієї дововіді — вже не політик!) Ігор Швайка каже мені на початку 2010го року: “Якщо ви займаєтесь громадською роботою окремо від партії — ви зраджуєте партію, тому що витрачаєте свої сили на щось інше, а можна було би на підтримку партії.” — це у дусі тоталітаризму. Адже тоталітаризм — це установка на повне підпорядкування людини. Якщо у будь-якому масштабі та вимірі з’являються ознаки такої установки, маємо підстави вжити слово “тоталітаризм”. Адже саме слово тоталітаризм походить від латинського “повністю”.

Демократія класично визначається, як “прийняття рішення голосами більшости з урахуванням інтересів меншости”. Це занадто широке визначення і не єдине; і демократії бувають різні. Важливішим за визначення зараз є такий факт:

Демократія працює за умови виконання деяких умов з боку населення, дві найважливіші серед них:

1. Брати активну участь у виборчому процесі. Без цього ми взагалі ні на що не впливаємо.

2. Брати участь у розбудові політичних партій. Без цього ми маємо “вибір без вибору”.

Другий пункт не виконує практично ніхто, замість цього беремо участь в акціях протесту в разі чого.

Отже, подарували нам пилосос, а він — не сосе. Тому що інструкцію не читали. Або читали, але не виконуємо. Або не завжди виконуємо, бо воно не подобається, чи потребує якихось таких навичок, що воно важко нам дається.

Ця ситуація провокує припущення, що ґрецьке “демос” більш правильно перекладати на українську мову як “шляхта”. Вивчення цього питання буде предметом наступного дослідження.

Практикуючі політики можуть багато давати політолоґії та масовій політичній свідомості. Мені дуже сподобалися класифікації режимів, котрі я почув вісім років тому.

Вікторія Сюмар пропонує ось таку шкалу:

Диктатура (“слово “тоталітаризм” — не вживаємо, це трохи інше поняття і тоталітаризм вимагає певних технолоґій, він був лише у двадцятому столітті”).

Авторитаризм

Патерналізм (“це коли мешканці будинки запрошують депутата вкрутити у під’їзді лампочку, він їм вкручує, а вони йому всі дружно аплодують”).

Популізм

Зріла демократія

Україна на той момент, за словами Вікторії Сюмар, знаходилася поміж патерналізмом і популізмом. Ані подальша діяльність Януковича, ані його скидання і наступні події — не встигли сильно зрушити український політичний режим. Швидкі зміни 2019-2020 р.р. і безліч соціолоґічних досліджень, проведених у цей час, дозволяють дослідити, які, все таки, відбулися зрушення. Але це уже виходить за межі даних заміток. А виходить тому, що я великих змін і не бачу.

Олександр Солонтай же виклав своє пояснення найпоширенішої троїстої класифікації. Воно мені здається дуже цінним своєю простотою.

Демократія — це коли кожна людина може вільно висловлювати свої погляди.

Авторитаризм — це коли за погляди людину переслідують.

Тоталітаризм — це коли за погляди знищують.

Ось яким класифікаціям навчили мене Вікторія Сюмар та Олександр Солонтай.

Філософія в сучасному світі : Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції, 20–21 листопада 2020 р. / Ред. кол. Я. В. Тарароєв, А. В. Кіпенський, Н. С. Корабльова Н. С [та ін.]. – Харків : Друкарня Мадрид, 2020. –294 с. – укр., англ. та рос. мовами. — сторінки 58-60
Завантажити ПДФ Завантажити ПДФ із повною версією матеріалів конференції

Особливі вакансії для особливих людей

На будь-якому сайті пошуку роботи є хороші фільтри з багатьма налаштуваннями. Роботодавці подають оголошення з описом вакансій, детально розповідають про них на співбесіді. Ми зазначаємо, яка нам потрібна вакансія, коли ми пишемо резюме. Але ніде та ні за яких обставин малознайомим людям не скажуть того, що найжвавіше обговорюється поміж своїх: та чи інша вакансія — “блатна”…

Більшість фактів, які підвели мене до розуміння предмета цієї статті, я поки що висвітлити не можу. Вони стосуються мене особисто і мого найближчого оточення. Прийде час — і я більшість із них опублікую, із точним зазначенням якнайбільшої кількості імен, дат, обставин. Зараз же, як типовий філософ, я викладу загальні міркування. Певен, що Ви побачите багато паралелей із власним досвідом та зможете сперечатися або погоджуватися свідомо.

Трошки про слова

Авторитетні та поширені академічні українські словники допоможуть нам осягнути блат. На 206й сторінці 1го тому шеститомного етимолоґічного словника блат це “особисте знайомство в офіціальних установах, використане заінтересованими особами”. Перед цим зазначається, що це — “злодійський жаргон”; що слово, найімовірніше, прийшло з ідішу та означає “довірений, утаємничений”.

Одинадцятитомний тлумачний “Словник української мови”: визначає, що блат — цезнайомство, зв’язки і т. ін., що використовуються в особистих інтересах”, “по блату — за протекцією, завдяки знайомству”. Визначення підкріплюються прикладами із творів Франка та Гончара. Затим одразу йде відіменниковий прикметник: “блатний – належний злодіям, злодійський”. Не можу сказати, як це було у час написання словників, але зараз прикметник “блатний” втратив значну частину злодійського смислового навантаження і його вжиток не є більш некультурним, аніж вжиток самого слова “блат”. Блатним називається все, що пов’язано із блатом, дістається за знайомством. Це просторікування, яке позначає, здавалося би, некрасиве явище. Тут я показую глибину цього явища і закликаю замислитися над його масштабами.

Оскільки зараз ми говоримо про пошук роботи, вакансії — одразу розмежую питання пошуку роботи за знайомством від “блатних вакансій”. Це дві пов’язаних, але чітко окремих теми і далі мова йтиме за другу.

“Блатні вакансії” кореспондуються із синекурами. Згідно академічних словників синекура — це “добре оплачувана посада”, “на якій майже нічого не треба робити”, “що не вимагає особливої праці”. І походження цього слова — значно цікавіше за його значення: від середньовічного вислову beneficium sine cura (церковна посада без турботи за душі парафіян). (5й том етимолоґічного словника, ст. 234) Комусь же і за щось давали таку посаду!

Блат на службі зла

Саму суть терміна “блатна вакансія” видно в тому середовищі, де його корені. Засуджені відбувають покарання дуже часто в тих місцях, де можуть залучатися до праці та повинні бути офіційно оформленими. Реалії виправних установ особливо гостро ставлять питання, що вакансії є гірші та ліпші. На ліпші (бібліотекарі, завгоспи) можна претендувати завдяки хорошим стосункам із адміністрацією. Також “блатним” називають вигідне становище засуджених у неформальній в’язничній гієрархії.

Великою в’язницею був Радянський Союз. Саме через існування цієї держави під проводом “русскаго народа” в українській мові залишився цілий пласт слів кримінального походження, до яких, як ми розглянули, належить і “блат”. Ну і не важко здогадатися, що отримання роботи по знайомству в радянських умовах мало вкрай руйнівний для економіки країни, паразитичний характер. Безробіття за часів планової економіки було мінімальним і суто структурним. Якщо людина ніде не працювала і не вчилася без поважної причини, вона наражалася на кримінальне переслідування за “паразитичний спосіб життя”. Але як же ж бути із тим, що значний відсоток популяції — хорошими працівниками бути не можуть ніяк, не володіють вони такими властивостями? У правовій державі з ринковою економікою самі собою створюються умови, де життя вчить таких людей. У нафтовій країні з однопартійною системою та “русскім духом” — створюються всі умови для їх розбещення. В містах кому завгодно можна було влаштуватися на роботу, при бажанні — на таку, де можна було нічого не робити. Можливості великого начальства влаштовувати своїх (подекуди абсолютно тупих та антисоціальних) родичів і друзів на хороші місця — були просто фантастичними. “Хороше місце” мало на увазі не просто легку роботу, але і високу зарплату, отримувати хабарі, житло і так далі. Такі вакансії діставалися по блату. Вони називалися блатними. Союз тому і розвалився, що економіка не витримала.

Після цього “насєлєніє” на чолі з колишніми комуністами почало жити в умовах ринку, де “блатних вакансій” стає менше. Немало є вже й не молодих людей, які ніколи ніде не працювали. А раніше вони би працювали точно, можливо, ще і мали би владу. При тому ж самому наборі якостей і компетенцій. Тим не менше “синочків”, “дочечок” і тих, які купили посаду за хабаря або за лояльніть — до сих пір працевлаштовано надзвичайно багато. Набагато менше стало можливостей влаштуватися на надзвичайно легку роботу у “простого народу”, а для “демократичної аристократії” — мало що змінилося.

Сучасні правила прийому на велику кількість вакансій передбачають конкурс. Часто буває, що конкурс є лише формальністю.

Суспільство складається із певних каст, субкультур, кластерів носіїв різних типів світогляду — усюди своє ставлення до праці, грошей, статусу, амбіцій та планів на своє майбутнє. Від найнижчих до найвищих каст — чи не всі мають своє уявлення про “блатну роботу”, де бути значно краще, аніж в іншому місці. Така робота є результатом сполучення багатьох чинників і “назва вакансії” — може хіба що підказувати. Але неминуче вона здобувається завдяки особистим зв’язкам. Такі вакансії не публікуються, бо бажаючих на них потрапити завжди буде надмір. І візьмуть на них “своїх” та “чужим”, що таке взагалі є — ніколи не скажуть.

Синекура лише для гідних

Описані вище речі є страшними для здорового суспільства. Але при глибокому розгляді явища, що вакансію приберегли для своїх, бо на ній краще — виявляється багато цікавих нюансів.

Ідея “блату” на перший погляд огидна з точки зору цінностей вільної людини, оскільки “блатні” отримують щось незаслужено. Але “блатну вакансію” можна заслужити або отримати як вияв соціального захисту, що теж повинно мати місце.

Хорошим і зараз особливо актуальним шляхом саморозвитку є комерціалізація своєї улюбленої справи. Але не в усих людей це виходить або виходить достатньо добре, щоби забезпечити хоча би прожитковий мінімум. Займатися не улюбленою справою — у більшості випадків є ризиком найважливішими речами та уповільненням особистого розвитку, це припустимо лише у виняткових випадках. Людей рятують прибуток від капіталу, родичі та однодумці, часто нічого не рятує. По знайомству, потрапивши на оплачувану посаду, на котрій до людини застосовуватиметься не загальний, суто економіко-функціональний підхід, людина може вирішити нагальні проблеми. Якщо при цьому публікується, що людина працевлаштована на особливу вакансію у рамках соціальної відповідальності, за якісь заслуги — тут немає нічого поганого. Як немає нічого поганого та нелоґічного у тому, щоби працевлаштовувати на таке місце однодумців, кого добре знаєш.

У країнах, де ринкова економіка існує давно, практикується виплата пенсій корпораціями. Практикується довічне наймання. Практикуються стипендії та ґранти — як із розрахунком на окупність, так і без нього. Модна західна модель, коли бізнес чи установа побудовані заради якнайбільшої економічної ефективності, а соціальна відповідальність, якщо вона є, то це — окремий процес, не є однією-єдиною із сучасних конкурентноспроможних. Не в усих випадках вона проста та гармонійна, та й просто можлива. А влаштування людей поважного віку, негармонійно розвинених, початківців на шляху професіоналізації своєї діяльності — чудово втілюється в умовах існуючих виробничих стосунків. В ідеалі це має відбуватися прозоро та з рівним доступом для всих. Повноцінне існування суспільства без цього неможливе.

Нагальною є потреба поділу “особливих вакансій” на неетичні, руйнівні, розбещувальні та на хороші, котрі реалізовують широкий суспільний інтерес. Тому хотілося би розмежувати терміни “блатна посада” та “синекура”. Для цього є щонайменше два варіанти дій. Потрібно популяризувати слово “синекура”, але із вилученням значення саме високооплачуваної, престижної, почесної посади. Те, що називається “синекурою” у словниках — зараз доволі часто називають “почесною посадою”. Або — вигадати нове слово для “етичної блатної посади”.

Слідом за тим обов’язково слово “блат”, нині переважно “декриміналізоване”, у повсякденні заміняти словами “знайомства”, “зв’язки”, “привілеї”, “підтримка” і т.д., вживати його суто як термін із кримінального світу, у тому числі й на позначення нехороших “особливих вакансій”.

Людина, яка займається суспільно корисною діяльністю або потребує опіки, часто має розширені права і свободи щодо працевлаштування. Це треба визнавати, впорядковувати, захищати від перекручень нехорошими людьми, закріплювати, нарощувати та використовувати заради справедливості та розвитку.

82 роки Карпатській Україні

«Коли вже немає розумного виходу з тяжкого становища, то треба вміти вмерти по-геройськи, щоб така смерть була джерелом сили для молодих поколінь»Михайло Колодзінський

У середині Березня вшановуються герої Карпатської України. Для вивчення питання пропоную на ознайомлення наступні матеріали:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0#%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%B5%D0%B7%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%B6%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96

https://www.istpravda.com.ua/articles/2013/08/28/135252/

Для уславлення наших героїв, плекання націоналістичної пильності у теперішній міжнародній обстановці, до 82ї річниці від проголошення незалежності Карпатської України – викладаю в інтернет спеціально створену електронну версію чудової книги. Дванадцять років тому вона була видана політичною партією ВО “Свобода”, її актуальність лише зростає. Закликаю читачів і тих людей, які були причетні до видання хорошої книги – популяризувати її, подбати про перевидання, появу у вільному доступі текстової версії. Чим більше буде такої літератури і чим більше населення буде відповідним чином налаштовано, тим менша імовірність війни та ганебного миру, котрий вестиме до деґрадації.

Читаймо, поширюймо! Слава Україні!

“Балта” Степана Руданського у поданні Миколи Сиваченка та актуальність цього вірша

Це тези, опубліковані в Український світ у наукових парадигмах: Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. — Харків : ХІФТ, 2020. — Вип. 7. — 211, [1] с., с. 200-203. Наведена на цьому сайті версія не містить дрібних правок, котрі увійшли до друкованого варіанту з волі редактора; з іншого боку – містить те, що до збірника не увійшло. Це дорогоцінний автоґраф вірша та його вичитка, а також електронна таблиця, котра містить в собі всі проміжні результати антиросійського соціально-літературного опитування.

У майбутньому на цій сторінці я розміщатиму додаткові дослідження, пов’язані саме із цим дивовижним віршем.

Присвячую цю публікацію 112й річниці Великого Гетьмана Степана Бандери та 187й річниці Великого Поета Степана Руданського.

Твори та постать Руданського багато досліджувалися та популяризувалися. Але, здебільшого, під сильним впливом цензури. Який це був вплив за структурою і розподілом у часі — має бути предметом окремого дослідження. Але зараз уже ми наблизилися до думки, що головну роль відіграла самоцензура від страху покарання. Обґрунтування цього на підставі аналізу повного корпусу віршів, з оприлюдненням п’яти віршів з архіву, котрі раніше не публікувалися взагалі, я надав у попередніх публікаціях [1; 2].

Одним із найбільших дослідників творчости Степана Руданського за весь час став Микола Єфремович Сиваченко — український літературознавець, фольклорист та орґанізатор науки другої половини двадцятого століття, член-кореспондент АН УРСР.

Ця публікація присвячена згадці замовчуваного при радянській владі вірша “Балта” у моноґрафії Миколи Сиваченка [3], котра була перевидана уже при незалежності [4]. Вона стала класикою руданськознавства, тому я вже готую дослідження, присвячене доповненням і виправленням у перевиданні. Але стосовно “Балти” різниці не виявлено. Цей вірш згадується отак: “Про людську гідність, про відсіч кривдникам не думає й герой гуморески Руданського “Балта”[5] — старенький дід, який проявляє дурну ініціативу — покірно лягає під солдатські канчуки” [3, 22; 4, 39]. Детальний аналіз контексту, в якому у Сиваченка перебуває “Балта” й інших прикладів звідтіля — варті окремого літературознавчого дослідження. Сиваченко споріднює “Балту” з тими творами Руданського та не Руданського, де описується представник низового люду, котрий здеґрадував в умовах імперії та втратив гідність.

Ця робота розглядає передусим мовний, а не літературний аспект сиваченкової характеристики головного героя “Балти”. Таким чином перевіряється гіпотеза: Микола Сиваченко в радянських умовах знайшов спосіб привернути увагу до “забороненого” вірша, для цього йому довелося відхилитися від критеріїв науковости. Для перевірки гіпотези було застосовано наступний мовний експеримент. Характеристика діда з моноґрафії Сиваченка зводиться до двох слів: “дурний” та “покірний”. Далі на сім сотень емейлів, котрі належать переважно науковцям різних поглядів та волонтерам, розсилається анкета з віршем і проханням охарактеризувати діда у двох словах. З огляду на практичну недоступність тексту “Балти” в академічних виданнях та важливість володіння ним для правильного розуміння цієї публікації, наводжу текст вірша повністю.


Змонтована з двох знімків фотокопія рукопису Степана Руданського.

ІЛ НАНУ Ф-63.Оп-14.61-Зв, Ф-63.Оп-14.62.

54. Балта.


Захтивъ москаль нашу Балту

По московськи зваты…

Давай быты въ барабаны,

Всюды выклыкаты…

Що вже Балта, тай не Балта,

Якось гинше звется…

Народъ чуе, та дывуе…

Якъ зъ дурня сміется.

“Колы Балта вже не Балта

Кажуть нашы всюды. –

То зъ дурнымы москалямы

Въ насъ путя не буде!..”

Незабаромъ торговыця

Въ Балти наступала…

Москва всюды по дорогахъ

Чортомъ поставала…

Що христянинъ якый иде

То москвай й спыняе…

“Какъ завётся этот город?..”

З ризкою пытае…

Тилько скаже, що се Балта;

Пропаща година…

Якъ худобу москва вража

Сиче хрыстянына…

Ишовъ якыйсь дидъ старенькый.

Москва запыняе…

“Какъ завётся этот город?..”

Старого пытае…

А старый пиднявъ свытыну,

На земли поклався…

“Та бый, каже, бисивъ сыну,

Тилько не пытайся!..”_


15. Апрѣля.

Анкетованим пропонувалося написати будь-які, але лише два слова, котрі були би їхньою характеристикою діда. Також анкета враховувала належність респондентів до філолоґічної спільноти. Основною метою анкетування було з’ясувати, наскільки збігається дідова характеристика читачів (та філолоґів зокрема!) із характеристикою Миколи Сиваченка. Дуже огрублено — чи був Сиваченко об’єктивним.

Анкету заповнило 59 осіб. [по завершенні опитування відображався, зокрема, текст: “Дуже дякую за участь в опитуванні “Балта”, присвяченому 88-м роковинам штучного голодомору, влаштованого москалями!”] Необроблені результати анкетування та всі стадії обробки викладено у відкритий доступ [7] [вони саме на цій сторінці, в кінці]. Попри невелику вибірку, вони можуть наштовхнути на виявлення багатьох закономірностей. Зараз же обсяг і спрямування цієї публікації визначає найпростішу їх обробку:

1. Розділяються відповіді філолоґів та нефілолоґів. Виходить 20 перших та 39 других;

2. Вилучаються відповіді, котрі було дано із порушенням умов опитування. Піддаються нормалізації (тобто корекції з мінімальною зміною смислу для уніфікації та спрощення обробки) дуже подібні відповіді. Залишається 19 від філолоґів та 36 від нефілолоґів;

3. У кожній ґрупі пари відповідей розриваються та підраховується кількість кожного запропонованого слова. Робиться один виняток — “хитромудрий” розділяється на хитрий і мудрий, оскільки в цьому дослідження умова обмежитися двома словами була введена суто для простоти обробки. Виходить, що філолоґи дали 24 характеристики, а нефілолоґи — 43. Слід зазначити, що обидві ґрупи містять щонайменше 10 однакових слів;

4. У ґрупах респондентів-філолоґів та нефілолоґів підраховується вжиток словесних характеристик героя, близьких до характеристики Сиваченка та протилежних. Характеристики, котрі важко вписуються у цю дихотомію — відсікаються. Таким чином: у філолоґів виявилося 19 слів (враховуючи повторні – 29). 4 (зневіренний, раб, смиренний, хохляка) трапляються по одному разу та можуть бути оцінені як збіг із характеристикою Сиваченка. 15 (25) — проти характеристики Сиваченка: відчайдушний (3), мудрий (3), гордий (2), незламний (2), нескорений (2), патріот (2), принциповий (2), самовідданий (2), гідний, мужній, ріднолюбивий, свідомий, сміливий, твердий, чесний.

У нефілолоґів: 32 слова (враховуючи повторні — 54). 13 згадок на користь характеристики Сиваченка (8 слів — покірний (4), раб (2), терпило (2), зневірений, малорос, манкурт, самопринижений, хохол). 41 згадка — не на користь. Це 24 слова: мудрий (7), патріот (4), гордий (2), нескорений (3), безстрашний (2), вільний (2), козак (2), незламний (2), вільнодумець, впертий, гарний, жертовний, зневажливий, кмітливий, незалежний, правдолюб, принциповий, прозорливий, самобутній, Сковорода, стійкий, українець [це слово в цьому контексті вважається за протилежність до слова “хохол”], характерник, чесний).

Таким чином лише біля 14% представників філолоґії серед респондентів сприймає старенького діда з вірша “Балта” таким чином, як його подає Микола Сиваченко. А от серед нефілолоґів — 24%. І там і там — явна меншість.

Висновки. Оскільки переважна більшість читачів надала характеристику персонажа протилежну до сиваченкової, вірогідно, що гіпотеза дослідження підтверджується. Тим же часом присутня помітна кількість відгуків і споріднених з характеристикою Миколи Сиваченка. Але він, через доступ до стародруків та архіву, мав знати, що Руданський — системний москвофоб і “Балта” є лише одним із багатьох творів антиросійського спрямування. Тому, скоріше за все, в дійсності Сиваченко не сприймав героя вірша як “терпилу”, але використав можливість його так розуміти заради введення в науковий обіг цінного твору, раніше вилученого звідтіля імперською “культурою”.

Отримані за допомогою опитування висновки не можна вважати безумовними — час, місце та обставини Сиваченка могли впливати так, що справді сприймалося все інакше. В умовах звільнення від жорстокої імперії ми можемо вільно сперечатися з Миколою Сиваченком: “Балта” стоїть не в одному ряду з “Лошаком” та “Надгородою”, а разом із творами “Смерть козака”, “Московська пуга”, “Турецька кара”. І головний герой її — близький не до “русскаго человека” “Анкідіна Тимофєєва — героя оповідання В. Слєпцова “Ночлег”” [3, 22; 4, 39], а до довженківського Демида Запорожця.

Список використаних джерел

  1. Алексєєв Ігор. Нові вірші з архіву Степана Руданського. Онтологічні виміри сучасної філології: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 24-25 вересня 2020 р. – Київ: Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, 2020. – 116 с. С. 6–14.
  2. Алексєєв Ігор. Світогляд і спадок Степана Руданського – відкриття цілісної картини. Політики пам’яті української культури : Збірник тез та матеріалів всеукраїнської наукової конференції (ОКЗ “Національний літературно-меморіальний музей Г.С. Сковороди”, 20 травня 2017 року). Харків : Майдан, 2017. С. 9–12.
  3. М. Є. Сиваченко. Студії над гуморесками Степана Руданського. Київ, “Наукова думка”, 1979
  4. Сиваченко М.Є. Студії над гуморесками Степана Руданського (порівняльно-культурологічний аспект)/ Відповідальний редактор І.О.Дзеверін; упорядкування Г.М.Сиваченко; передмова П.М.Федченка. — Київ: “Наукова думка”, 1995. — 448 с.
  5. Твори Степана Руданського. — Львів, 1908. — Т.3. — С.33-34 за [4]
  6. Руданський Степан. Усі твори в одному томі / Уклад. і авт. передмови Г. Латник . Київ : Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005 . 520 с., С.50-51.
  7. Сайт Ігора Алексєєва — “Балта”. http://ihor.aleksejev.slobozhanshyna.in.ua/balta/

PDF як в академічному виданні, з усима редакторськими правками

Сімдесят вісім років від створення УПА

Вітаю дорогих однодумців із великим святом. Нарешті підготував для нас усих довгоочікуваний подарунок. Велика подяка товаришам, які допомагали!

До Вашої уваги – тепер електронна версія однієї з моїх найулюбленіших книжок. Вона має безцінне ідеолоґічне значення. Припускаю, що можуть бути ще досконаліші книжки такого спрямування, але вони мені невідомі. Тому стверджую: коли цю книгу зроблять обов’язковою у шкільній проґрамі, значить влада – наша.

Через людські негаразди книжку довелося сканувати і розпізнавати, теперішня її версія містить якусь кількість помилок. Але трошки згодом я заміню файл на бездоганний. Якщо схочете допомогти у вичитуванні – пишіть про виявлені помилки.

Всі патріоти – це Захисники України. Великого щастя всим нам. А особлива шана і підтримка щоденними ділами – героям, які не уникали боронити Україну зі зброєю.

Читайте і поширюйте чудову книжку.

Слава Україні!

Христан Г. П., Вірність. – Івано-Франківськ: Тіповіт, 2012. – 128 с

Чудові й майстерно написані оповідання Галини Христан! Їх би мав прочитати кожен школяр! – Іван Ющук

Ірина Фаріон за Степана Руданського

Один із дуже небагатьох задовільних матеріалів про Степана Руданського – це інтерв’ю на парламентському телеканалі Ірини Фаріон. Можна припустити, що зацікавилася Фаріон Руданським приблизно у той же час, що і я. Або – щонайбільше на три роки пізніше. Очевидно, що завдяки тому ж самому виданню. Я одразу зрозумів, що Фаріон сприймає Руданського точно так же, як і я. Мені навіть здається, що за інших обставин вона писала би таку ж саму, як і я зараз, дисертацію. Але у неї – клопоти зараз масштабніші, а інтерв’ю щодо Руданського – справді дуже варто не тільки дивитися, але й популяризувати, вводити до академічного обігу. Фаріон (це на неї не схоже!) пом’якшила москвофобію Руданського та багато інших цікавих моментів. Але передала загальну й цілісну картину. Вийшов чудовий матеріал! Величезна подяка панові Михайлові Жадану за транскрибування цього відео. Дивіться, читайте, поширюйте!

Ведуча:

  • Вітаю глядачів парламентського телеканалу «Рада». В ефірі програма «Велич особистості» і сьогодні будемо говорити про автора знаменитих співомовок, однієї із найулюбленіших книжок чи не кожної української родини – Степана Руданського. Про поето-лікаря і українського Рабле – згадуємо з професоркою, доктором філологічних наук Іриною Фаріон.

(більше…)

ОДВІЧНА МРІЯ ПРО ВІЛЬНУ КУЛЬТУРУ

Мамалуйна контрольна робота у Каразіна. Один із небагатьох моїх філософських текстів, які я вважаю вдалими і яким пишаюся. Дуже хочеться вірити, що комусь цей текст поможе аж до прямого впливу на практику.

(більше…)

Всесприяння

На новий, 111й від народження Степана Бандери рік, я пропоную назву для стану, за який треба добре знати. Знати, розуміти, бути в цьому стані. В ідеалі — все життя пробути в ньому.

Мова йде про стан, коли всі дії людини отримують максимальну підтримку. Коли людині надаються всі ресурси, які вона хоче застосовувати. У цьому стані людина говорить: “всі умови для роботи в мене є, я обмежена лише власними здібностями”.

Згадайте, коли Ви були у такому стані; особливо — приємні моменти, з ним пов’язані.

Я пропоную називати цей стан всесприянням, бо у ньому — все нам сприяє. Мабуть, існує багато інших назв у різних мовах — розкажіть за них! Але ж головне — не назва, а поняття. Якщо люди матимуть таке поняття, часто звертатимуться до нього — це допомагатиме досягати такого хорошого стану. Якщо знати, які у світі хороші місця є, більша імовірність у них потрапити. Набагато важливіше знати про стани — вони теж досягаються залежно від того, що ми про них знаємо.

Отже, я Вам бажаю перебувати у стані, коли вся Ваша чудова діяльність здобуває щонайбільшої підтримки оточення.

Люди, які поруч — схвалюють, розумне радять, діляться своїми ресурсами.

Трапляються хороші збіги обставин.

Є до кого звернутися по допомогу в разі чого.

Нехай, може, і важко та незрозуміло щось у виконанні Ваших завдань, але все довкола сприяє. Завдання з великою імовірністю будуть дуже добре виконані, бо в умовах всесприяння Ваші здібності швидко збільшуються. Навіть якщо Ви щось не можете із того, що хочете зробити — скоро зможете, бо всі Вам допомагають.

Вас поважають за те, чим Ви займаєтесь.

Грошей достатньо. Можете собі дозволити все, що безпосередньо пов’язане із Вашими завданнями.

Є можливість відпочивати достатньо. Ідеальний відпочинок — це найліпша зміна корисної діяльности.

Ви знаєте, як багато Ви не знаєте, але постійно дізнаєтесь щось нове. А від того — велика радість. Від того те, що Ви робите — стає потрібнішим, ціннішим, унікальнішим. На добро і розум всього оточення, для Вашого та його розвитку. Тому все оточення Вам у всьому сприяє.

Уявіть цей стан та запам’ятайте його.

Будьте в ньому весь новий рік!