Конкурс “Немає більшої ганьби, ніж вибрати неволю!”

Першого Грудня виповнюється 27 років від референдуму за Незалежність. Зараз уже треба питати у старших людей всі нюанси тодішніх подій, або шукати їх у хорошій літературі. Треба збирати спогади учасників подій, що стосувалися проголошення Незалежности; дякувати усим, хто за неї боровся і боротися із тими, хто діяв на боці ворога.
До Вашої уваги коротке інтерв’ю, яке пояснює, чому Референдум — це було дуже важливо.
Для Вас, для мене і для нашої спільної справи — КОНКУРС.

Пан Леонід Ковтун усе життя прожив у Харкові, з дитинства говорив українською і з 1994го — лише нею. Практично все життя активно робив щось, щоби наша нація не зникла та московська отрута не знищувала людство. Робив з умом. Орґанізовував. Виховував. Всупереч багатьом проблемам, які, можливо, Вам відомі, зробив багато. Таким чином, він дуже доклався до формування мого світогляду і став мені близькою людиною. Така його ідейність стала однією із причин, чому він обрав професію педаґоґа. Зараз йому 62 роки і я знав, що саме він з усих моїх близьких знайомих найліпше повідає нам, що сталося першого Грудня дев’яносто першого.
“Це була подія доленосна. Люди підтвердили те, що було задекларовано Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки. Між двадцять четвертим Серпня і шостим Грудня був період страшний: варто було Горбатому оговтатися і сказати армії пустити кров, була би біда. Армія залишалася вірна союзній присязі.
На самому референдумі я був спостерігачем від “Просвіти” або “Спадщини”, за тогочасним законом спостерігачів мали виставляти “громадсько-політичні орґанізації”. На моїй дільниці висіло два прапори — Союзний та УРСР. А я приніс із дому синьо-жовтий і його одразу погодилися повісити замість одного із них, якого — вже не пам’ятаю. Адже з 23го Серпня такий прапор уже був установлений над Верховною Радою, щоправда, поруч із червоно-лазуровим. [тому зараз відзначається 23го Серпня як День Прапора]
Першого Грудня референдум підтримав та леґітимізував Акт проголошення незалежности України. А шостого Грудня — рішення референдуму було закріплено присягою збройних сил [так тоді називався увесь силовий блок]. Було зроблено безпрецедентну акцію — люди з повноваженнями вийшли на майдани обласних центрів і кожен бажаючий, хто мав військовий квиток, міг проказати слова української присяги. Прийшли всі люди, що були в запасі та хотіли присягнути. Їм ставили печатку у військовий квиток, що вони військову присягу прийняли. За вуха ніхто запасників на цю акцію не тягнув, але людей було — море. Були такі, що не присягнули, хай їм трясця. Більше їх було на флоті — звідтіля і ракова пухлина російського флоту в Україні. Сухопутні війська присягнули практично всі.
Ще не було відштамповано українських кокард. Я бачив військовослужбовців, як затуляли зірку саморобним тризубом. Через пару місяців їм відштампували кокарди, дуже схожі на совєцькі, але там в овалі був тризуб. Що мало бути на погонах — не прописувалося. Я бачив хлопців, які переробляли погони СА на УА. Кокарди почали виготовляти, коли прийняли малий державний герб — десь у Лютому 92го.
Традиційно російська шинеля, у т.ч. морська, закривалася на гачки. Флотська мала 5 фальшивих ґудзиків, на початку семидесятих їх ввели і на сухопутній. Коли заблагословилася Незалежність, замінили ті ґудзики на ґудзики із тризубом. Верх рифлений, низ — гладенький, щоби було видно, що прапор двох кольорів. [А я був тоді дуже маленьким і пам’ятаю, як курсант у трамваї відірвав і подарував мені радянського ґудзика]
Як тільки було визнано референдум, зарплату почали давати виключно купоно-карбованцями. До цього давали пачку союзних карбованців — і пачку купоно-карбованців.
Ще деякий час 1992го року ходили і “совєцькі рублі” і купоно-карбованці. Всюди казали, що одиниця України — карбованець, але всюди було написано купон. Купон дорівнював одному радянському карбованцю. [Купони — це один з видів талонів в останні роки існування СРСР. Вони виконували функції реґіональних валют, щоби товари не вивозилися в інші місцевості.] Спочатку купони відрізалися від “картки споживача”. Але відрізати виявилося неефективно і запустили уже більш-менш схожі на гроші, вони мали розводи, мережки, ступінь захисту. [Отакі прєлєсті соціалізму.]
Коли проголосували за прийняття Акту я, відверто кажучи, покривайте мене ганьбою чи ні, не дуже у це все повірив. Тому що уже була “Декларація про державний суверенітет” і ми в Союзі як були, так і залишилися. Це було тому, що росіяни хотіли місця в ООН, а їм сказали: “А де документ, що ви — незалежна держава?” Як тільки РСФСР прийняла Декларацію, слідом за нею пішли усі республіки. Литовці були перші після Росії та одразу поміняли державний прапор. Україна прийняла останньою. Уже 1990го на Київському ВДНХ був зовсим не такий литовський прапор, на серію радянських не схожий, це дисонансом виглядало. Таким чином Росія ініціювала процес розвалу СРСР і святкує зараз його початок як “День Росії”. А пропаґанда ворожа часто повторювала, що це українці Союз розвалили.
Попри декларації про суверенітет — єдина держава залишалася, єдині кордони, єдина армія, єина валюта, єдиний центр. Тому коли 24го [Серпня 1991го] був прийнятий Верховною Радою акт, що утворюється нова держава — не повірив. Тоді був період від-і-до, коли могло відбутися все, що завгодно. Не відбулося найстрашнішого. 1го числа [Грудня 1991го] народ підтвердив, що він того хоче, 6го — присягнула армія. Між двома датами видали зарплату тільки купонами і тоді я зрозумів, що це — всерйоз.”
Така-от була ситуація. Тобто Першого Грудня — дуже важлива дата поруч із Двадцять четвертим Серпня.
На референдумі відчутний процент проголосували проти того, щоби Україна була незалежною державою. Називати таких людей та їхніх однодумців українцями — антинауково, тому я висловлюся так: за десятиліття українці так нічого і не змогли зробити із цим населенням, щоби запобігти війні. Три області, де такого населення було найбільше — пізніше з легкістю завоювала путінська РФ. Для нас теперішня війна — за збереження власного існування у гісторичній перспективі. Для москалів — війна за збереження природнього для них стану неволі, рабства, який вони називають свободою. Бо всим свобода потрібна від різного і для різного, кацапу — від відповідальності та для стабільності або сваволі.
Вдома пан Ковтун має чудову листівку, яку Народний Рух поширював перед референдумом. Вона мене вразила, коли я її побачив цього року. Листівка — для такої цільової аудиторії, як російськомовні. Її фотокопію я викладу пізніше. В інтернеті на даний момент обмаль відомостей про цю листівку. Лиш ось що за неї пише херсонський журналіст Сергій Яновський:
“знайшлося … гасло, яке має надихати справжніх патріотів сьогодні. Листівка від 1991 року, які перед референдумом за незалежність тоді розповсюджували активісти руху, складається лише з однієї фрази. Але її треба було б «освіжити» у пам’яті всім, хто сьогодні готовий Путіну п’яти лизати: «Немає більшої ганьби, ніж вибрати неволю».”
Отаке дивовижне гасло. Щоби “світ ловив вас і не піймав”, його треба пам’ятати завжди.
У ЗВ’ЯЗКУ ІЗ ЦИМ ОГОЛОШУЮ КОНКУРС:
Оскільки людина, яка вигадала це гасло, наразі не відома загалу, але заслуговує на найбільшу пошану,
Я ЗРОБЛЮ ПОДАРУНОК ТИМ, ХТО РОЗКАЖЕ І ДОКАЖЕ ПОХОДЖЕННЯ ГАСЛА “НЕМАЄ БІЛЬШОЇ ГАНЬБИ, НІЖ ВИБРАТИ НЕВОЛЮ!”.
Відома людина чи ні — придумала це гасло, за неї треба пам’ятати і вона має бути вшанована. Люди, які поширювали листівки із цим гаслом і зберігають пам’ять про його виникнення — безумовно, заслужили на подарунок.
Допоможіть писати повну і правильну гісторію — знайдіть матеріал і надішліть його мені !
“Пізнайте істину та істина зробить Вас вільними!”