Людина та ЕОМ

Після інженерно-економічного інституту Тася одержала завидне призначення — її залишили в рідному місті, розподіливши в солідну господарчу контору, до відділу комплектації. Її шефом став Овсій Кузьмич, котрий проїв на постачальній справі не лише власні, але й вставні зуби.

Був Овсій Кузьмич кадром старого вишколу — носив чорні сатинові нарукавники, а в перерву кип’ятив чай і неквапно перемелював щелепами бутерброд, прихоплений з дому. Почерк у нього був каліґрафічний, з вензелями і притиском, який нині можна зустріти лише на старовинних банкнотах.

Сюди, до відділу комплектації, звідусіль надходили замовлення на метал, будівельні матеріали, обладнання. Ґенеральним завданням Овсія Кузьмича було розподіляти споживачів за постачальниками. Тасі здавалося неймовірним, що вона зможе коли-небудь опанувати цю роботу, де навіть дрібна неточність здатна призвести мало не до мільйонних втрат.

Справді, яким чином урахувати водночас номенклатуру з сотень найменувань, розподіл по кварталах, кількість продукції, її вартість, врешті взаєморозташування контраґентів і наявність між ними транспортних зв’язків? Причому Тасі вдалося помітити цікаву закономірність. Приміром, споживачеві в місті Н. потрібен сталевий профіль — профіль, котрий продукують у тому ж самому місті Н. Але він, як не дивно, отримує його з Уралу, тоді як такий же профіль з міста Н. відвантажується, скажімо, в Донбас або на той же Урал.

Це все було для неї незбагненним. В принципі такі задачі оптимально вирішувалися засобами так званого багатофакторного експерименту. Його Тася засвоїла ще в інституті, за допомогою обчислювальних машин. Але ж в Овсія Кузьмича ніякої електроніки не було!.. Тасі доводилося читати леґендарні оповіді про людей, які дивували феноменальною пам’яттю. Так, Олександр Македонський і Юлій Цезар знали в лице та на ймення всіх своїх солдат — до тридцяти тисяч! Ґеніальний математик Ейлер пам’ятав шість перших ступенів усіх чисел до ста. А давньоримський філософ Сенека був здатний повторити дві тисячі будь-яких слів, почутих уперше.

І от їй, Тасі, випало щастя сидіти з отаким живим феноменом в одній кімнаті, бачити його щодня!

Скажіть, це дуже складно? — іноді несміливо питала вона Кузьмича, але той лише багатозначно гмукав.

І от настав четвертий квартал — час, коли заявки від орґанізацій уже зібрано і треба давати їм лад. Тася з хвилюванням чекала того заповітного моменту, коли шеф візьметься врешті за найпотаємніше мудрування — розподіл фондів і замовлень. Але сталося так, що її як молодого спеціаліста відрядили підсобляти на підшефну будову. На третій день вона просто у фуфайці забігла на службу по зарплату і, звісно, зазирнула у свій відділ.

Овсій Кузьмич був у кімнаті сам, поруч стояли ящички з картотекою. Він виймав звідти бланки споживачів, перетасовував їх і розкладав чистим боком догори. Потім так само перетасував і розклав на другому столі рядками, мов екзаменаційні білети, картки постачальників. Заняття Кузьмичу явно подобалося — він посміхався і щось муркотів собі під ніс, нагадуючи кота, який допав до сметани.

Примружившись і повівши долонею, як це роблять на іспиті студенти, Овсій Кузьмич навмання взяв картку.

Потім так само зняв їй до пари з другого столу картку постачальника. Записавши обидві в журнал, повернув їх назад до картотеки. Знову підійшов до столу…

І Тася своїм незрілим розумом молодого спеціаліста осягла, що всемогутнім ЕОМ при всій їхній мудрості ще дуже довго не замінити живої людини!

Савелій Ципін, “Інтеграл з ковбасою — Гумористичні оповідання”, К., видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1989