ОДВІЧНА МРІЯ ПРО ВІЛЬНУ КУЛЬТУРУ

Мамалуйна контрольна робота у Каразіна. Один із небагатьох моїх філософських текстів, які я вважаю вдалими і яким пишаюся. Дуже хочеться вірити, що комусь цей текст поможе аж до прямого впливу на практику.

Відносно недавно цінна інформація у «широкому асортименті» стала доступною широкому загалу. Щоби бути лоґічним, уточню, що таке «цінна» – за критерієм Смірнова це та, яка архівується. Аби-яка інформація, ясна річ, могла бути створена та отримана будь-ким завжди. Але не аби-яка — має такий рівень складности, що для її сприйняття необхідна підготовка (тобто у реципіента спочатку мають бути зроблені інвестиції). На її зберігання — як на елементарне утримання в архіві, так і на збереження традиції у вигляді підтримки тяглости її носіїв — потрібні ресурси. Тому цінна інформація не може бути безплатною, і дуже важливо розуміти, що коли ми говоримо про безплатну інформацію у будь-яку епоху, ми просто говоримо не про ті випадки, коли безпосередньо ясно, хто та як платить.

Говорячи про архіви, дуже зручно сказати, що дефіцитом є доступ до них. Це одна з причин, чому варто говорити, що платять не за інформацію, а за доступ до неї.

«Дорогий автор», тобто такий, що володіє дефіцитним високим рівнем розвитку, має здібності ґенерувати багато інформації, широкий асортимент інформації для кожного, дешево доносити її до загалу. Таким чином дефіцит частково усувається, відбувається «загальне здешевшання на ринку». Здібності такі забезпечуються не тільки та, можливо, не стільки власним інтелектом, але накопиченим соціальним капіталом — передусим визнанням, через яке на такого автора звертатимуть увагу, його слухатимуть, йому уподібнюватимуться, на ньому затримуватимуться у тому числі й ті, хто не розуміє одразу, але кому не завадило би зробити зусилля заради того, щоби зрозуміти. І не має значення, це власне «автор» чи «авторитет» – у будь-якій культурі ці механізми працюватимуть по-різному, але діятимуть загальні закономірності, про які я пишу.

Головним «економічним» законом обігу інформації є те, що «ділячись інфоормацією стаєш не біднішим, а багатшим», або, принаймні, просто «не біднішим». З більш високих моральних позицій — обов’язково багатшим, заради втілення своїх ідеалів, заради поширення правильних ідей, заради допомоги іншим.

«Дорогий», більш компетентний та більш визнаний, автор керується високими моральними принципами і заради цього нехтує власницьким аспектом своїх творів. А от ставлення до соціокультурного аспекту я спостерігаю різне — хтось пише: «скажи, що я та ніхто інший є автором цього», а хтось — взагалі не відстежує, як потім перетворюють його думки та чиїми їх проголошують. Хтось каже, що будь-які знання отримані від Брахми, але у тому ж вченні, як правило, дуже суворо відстежується тяглість знань від учителя до учня.

Я дозволю собі зробити висновок, що велике багатоманіття підходів має на увазі іґнорування пропрієтарного аспекту практично завжди, ключем до багатоманіття є різні «засоби доставки» інформації від автора або авторитета. Дуже часто кажуть, щоби не вірили вчителям, які беруть за знання гроші, що передати варто знання безоплатно, раз отримали ми його безоплатно. Ідеї ці тепер сприйняті кожним — коли з’явився інтернет та «вільна культура» стала наочною.

Але її необхідність, блага від неї та можливість локально запровадити за будь-яких обставин — мудрі люди усвідомлювали завжди та ніколи не скупилися запалити інший факел.

23.11.2013