Профорієнтація

— Ти чому зі школи так пізно? — запитала мати Сергійка. — Знову десь віявся із своєю компанією? Ох, не доведуть тебе ці вештання до пуття.
Син сердито жбурнув свій модний чорненький портфельчик, нашвидку сунув руки під кран і сів до столу, де вже парував у полумиску борщ. І лиш тоді відповів:
— Додаткове заняття було — урок профорієнтації.
— Профорієнтація? Цікаво,— поклав виделку батько.— І в чому ж він полягав, цей урок?
— Хіба не знаєте, з наших трьох восьмих класів має залишитися тільки один дев’ятий.
— Оце так,— насторожилася    мати.—- А    решта куди ж?
— Хто де приткнеться. По конторах чи на виробництво. З восьмого класу —просто у робітничий.
— А до дев’ятого переведуть, звісно, учнів з кращими оцінками. Що тобі з твоїми трояками не світить.— Мати скрушно глянула на сина.— Кажуть, яка хата — такий тин, який батько —такий син. А у нас навпаки: батько — кандидат наук, доцент, а син буде невігласом, навіть без середньої. Як наші сільські діди з бабами. Ті пнулися вивчити своїх дітей, вивести у люди. Пишаються, що з усіх поколінь ми перші, хто здобув вищу освіту… Вісім років плив, плив, та при березі втопився.
— Хе, а який практичний сенс у тому навчанні! — гмукнув крізь зуби син, обгризаючи маслак.— Гріш йому ціна, ярмо на шиї. Он ти доцент, а що маєш?
— Ти з кого отак пащекуєш, шмаркачу? — обурилася мати.
— Хай, хай продовжує,— примружився батько.
— Так от, я ж і кажу: ти півжиття надривав пупа на своїй науці, звивини викручував. Урешті чогось досяг, так і зараз не маєш спокою. Вечорами горбатієш — гоуєшся до лекцій, у вихідні — додаткові консультації для хвостистів. Плани, звіти, статті — сушиш собі голову. До столу прикутий, мов якийсь каторжник.
Сергій звівся і підійшов до вікна.
— А ондечки, бач, теж сидьма сидять — «козла» забивають. Генчин предок і Макарович з другого поверху. Ніяких вищих академій не кінчали, дисертацій не вимучували, а мають все. Я певен: у душі ти їм заздриш. Так, заздриш!
— Може, воно й так,— почервонів батько.— Може, я й справді горбатію — на твій погляд. Але сам того не помічаю, бо займаюся своєю улюбленою справою. З дитинства прагнув стати біологом і ним став. А щодо отих гравців, то ти забув одну істотну деталь: Макарович — досвідчений токар, а татусь твого дружка — закрійник вищого розряду… Гадаєш, вчитися слід тільки на науковця, а на кваліфікованого робітника — дарма, і так згодиться? З восьмого класу, кажеш, просто в робітничий? Думаєш ощасливити його своєю особою? Ач, велика честь, дарунок знайшовся!..
— Занадто від нього хочеш, зелений ще,— заступилася мати.— Колись восени й курча півнем стане.
— Коли ще стане, а вже кукурікає… От вас водили сьогодні на профорієнтацію. І що ти звідти виніс, що там побачив?
— Спорткомплекс у них — клас! Свій стадіон є, тенісні корти, навіть басейн. База на Чорному морі. Секції… Ми з Генчиком вирішили: запишемося до дзюдо.
— То де ж це ви були? — здивувалася мати.— У фізкультурному ПТУ?
— Такого нема,— втрутився батько.— Справді, Сергію, на кого там, власне, вчать?
— Кажу ж, на майстрів.
— Що ти верзеш? У ПТУ — одразу на майстрів?
— Ну, звісно, не одразу, тренуватися треба. Нам показували стенд: «Наші вихованці — майстри спорту». Є з гімнастики, з боротьби… Призери змагань і навіть один чемпіон.
— Яке їхало, таке й здибало! Тебе питають: якого профілю техучилище? Яку професію там дають?
Сергій розгублено мовчав.

Десь через місяць він знову пізно повернувся додому.
— Що, сьогодні теж була профорієнтація?
— Вона.
— І що ж показували цього разу?
— Художню самодіяльність. Співці, читці, танцюристи, навіть свій цирк є. Дипломанти, лауреати —не згірш за професіоналів. ВІА «Акселерат» — імпортна електроніка. Клас! Брали участь у молодіжному фестивалі, за кордон їздять. Ми з Генчиком вирішили: підемо до ВІА…
Мати поставила брудний посуд у рукомийник.
— Ти диви, тягли його в дитинстві до музичної школи, то не хотів. А тепер закортіло! Хто ж тебе в музичне училище візьме без підготовки?
— Яке музичне? Технічне!..

Після наступної екскурсії Сергійко відмовився від обіду — їх нагодували там на сто років вперед.
— Вирішили: подамо з Генчиком заяви туди. Прийом вільний, без будь-яких вступних іспитів. Харчі безплатні. їж, хоч лусни!..

Так і не дізнавшись, в яких училищах побував син, батько подзвонив до школи. Виявилося, їхній клас відвідав училища взуттьовиків, автошляхового господарства і деревообробного комбінату. У них мало вступників, то й заохочують всілякими пільгами. Попереду ознайомлення з технікумом зеленого  будівництва, пожежно-технічним училищем і фельдшерськими курсами…

Савелій Ципін, “Інтеграл з ковбасою — Гумористичні оповідання”, К., видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1989