СВІТОГЛЯД І СПАДОК СТЕПАНА РУДАНСЬКОГО — ВІДКРИТТЯ ЦІЛІСНОЇ КАРТИНИ

Наукова робота була презентована 20.05.2017 у Сковородинівці.

Доповідь слухали, зокрема, вісім професорів – та високо оцінили її.

Зараз готую нову, суттєво доповнену версію дослідження – і все це у рамках підготовки до видання повноцінної версії давно опублікованої мною унікальної збірки Руданського.

Стаття наводиться за виданням “Політики пам’яті української культури : Збірник тез та матеріалів всеукраїнської наукової конференції (ОКЗ “Національний літературно-меморіальний музей Г.С. Сковороди”, 20 травня 2017 року). – Харків : Майдан, 2017. – 138 с.”.

Великий Учитель Свідчить: “Всегда бывает скудное число охотников к Божїей Истинѣ. Сїе да приводит тебе не в негодованїе, но в сожалѣнїе” [6, 675]. Розуміння Справжньої Людини та Її Спадку вимагає дуже великого потягу до істини, особливо якщо Людина була багатосторонньою і якщо її спадок не для всих виявився зручним. Втім належність Степана Руданського до дрібки кришталево чесних і діяльних патріотів відома кожному, хто хоч раз читав у будь-якій редакції його життєпис.

Спрощені та неповні життєписи Руданського, як і збірки його творів, набули значно більшого поширення, аніж якісніші, об’ємніші, складніші. Здавалося би — нормальне явище. Але спрощений і “полегшений” спадок Руданського й образ його — геть не відображають повну картину — яким же був Руданський, як поет, просто людина, і як громадянин?

Тож я поставив за мету найбільш повно визначити, яким був Степан Руданський і що ж він залишив нам за спадок. Хай це коротке дослідження стане заділом для досягнення цієї мети. У рамках його я згадаю деякі книгознавчі факти про Руданського, дещо про його студії та, найголовніше, на прикладі частини статті Олекси Мишанича [4, 478] — продемонструю, яке було ставлення до Степана Руданського і його спадку в СРСР.

Руданського видавали дуже багато, але це відбувалося майже повністю у рамках двох періодів. “Перша хвиля” — від видання Олени Пчілки (1880) до видання Богдана Лепкого у Берліні (1919). “Друга хвиля” — умовно з 1959 (коли у Хомутинцях відкрили кімнату-музей) і дотепер. Існує лише три видання, які претендують на повноту [5] [4] [3], із них лише одне — дійсно повне [3]. Із видання, котрим займався Франко і компанія [5] — вилучено похабщину (деякі твори — не увійшли, а деякі — просто переписали. Григорій Латник пише про це: “Видавець геть забув засадниче правило текстолоґії: твори померлих авторів правити не можна взагалі” [3, 6]). Із видання під редакцією Колесника 1972-1973 р.р. [4] — “радянська цензура вилучила все, що могло якось образити “старшого брата”, окремі твори сороміцького характеру” [9]. Нижче буде видно, що саме.

Чи може хоч одне із видань, окрім дійсно повного, дати повне уявлення про Спадок Руданського? Можливо, але явно не якесь із існуючих, бо певні твори туди не входили через таку чи іншу цензуру. І лише коли буде повне уявлення про хоча би літературний спадок Руданського, можна буде говорити про отримання цілісної картини, який він мав світогляд. А ця задача, на мою думку, дуже важлива — бо Руданський був прекрасною людиною, у багатьох питаннях він — взірець.

Прочитавши всі твори Руданського та ознайомившись із гісторією його видань, я дійшов висновку, що від цілісної картини нас відділяє три чинники:

1. Наявність у деяких його творах непристойного змісту. Через це я раніше не любив Руданського і називав “засновником Сучукрліту”. Тут варто згадати, що Степан Сапеляк на одному зі своїх останніх виступів перед студентами у приміщенні НСПУ у Харкові говорив про таку літературу, що “її пишуть і читають хворі люди, для яких існують спеціальні установи”. Але виявляється, що у процентному відношенні таких творів у Руданського дуже мало, значна їх частина такою є просто через цитування московитів, а “русская речь без мата превращается в доклад” [3, 7]. Питання сороміцького у спадку Руданського є окремим, заслуговує окремого дослідження і цікаве для вивчення психолоґії автора.

2. Численні антиросійські твори. Люті антиросійські. Наприклад, Богдан Лепкий пише: “Мороз іде по спині, коли, читаючи «Співомовки», думаєш про їх автора й про минуле української літератури й українського народу.” [7, 212]. Що ж такого у веселих віршиках, від чого “мороз іде по спині”? Малися на увазі ті співомовки, де є слова “москаль” і “кацап”. Нижче вони будуть перераховані.

3. Широкі верстви більше цікавляться легшим і доступнішим, тому Руданського знають переважно як гумориста. Таким, наприклад, його популяризує Валерій Шевчук: істинно “народним” [8, 210-211] та “найвеселішим поетом України” [8, 266]. Але, ознайомившись із єдиною, мабуть, на сьогодні вичерпною аналітичною працею про літературний спадок Руданського [1, 165-181], ми зустрічаємо добре обґрунтовані висновки, що співомовки “окреслюють сам образ поета як один із найтрагічніших в українській поезії” [1, 170]. Я припускаю, що із тих, хто читав щось Руданського, дуже невеликий відсоток знає, що це він перший переклав “Іліаду”, “Слово о полку Ігоревім”, що він був лікарем і суддею та мав духовну освіту. Тобто, був дуже різнобічною людиною, але дуже часто у першу чергу звертають увагу на лише один його бік. Ця праця цікава також тим, що на підставі деяких фактів із життя поета і дійсно хорошого аналізу всих його творів, у ній реконструюється світовідчуття поета і громадянина. Але цю реконструкцію неможливо назвати вичерпною. Тому. що вичерпного життєпису поета поки що не існує; і є підстави вважати, що гісторичний матеріал для цього зібраний далеко не весь. Я думаю, що обов’язковий мінімум для всих, хто хоче зрозуміти Руданського — це два джерела [1] [3], і цей мінімум ґарантує цілісне сприйняття.

Отже, подолання трьох чинників наблизить нас до відкриття цілісної картини про світогляд і спадок Степана Руданського. Два із них найбільш важливих — просто вимагають звернути увагу на ті твори, які раніше були важкодоступні. Список цих творів дуже давно підготував Олекса Мишанич. Я цитую відповідний уривок з його статті, назви антиросійських творів виділяю жирним, а те, що не виділяю — значить не було опубліковане дійсно через те, що мало дещо знічувальний зміст.

“Упорядники і редактор намагалися подати літературну спадщину С. Руданського якнайповніше, але це не завжди вдавалося. Чимало приказок С. Руданського не включено до видання через їх сороміцький зміст. Кілька приказок у автографі закреслено, і їх не можна відчитати. З цих причин не ввійшли такі приказки: «Кому чого бракує», «Колька», «Рана», «Пукалка», «Добра вдяка», «Мошко і Сура», «Мошко-асесор», «Кобилячі яйця», «Хомут», «Штукою знайшов», «Подорож до Єрусалими», «Кацап з гребінцями», «Пиріг», «Балта», «Нехай хоч по-християнськи», «Як обшив», «Пущі», «Оливо не вадить», «Жидівська дитина», «Рабинова дума», «Базиліяни», «Горобці», «Убитий жид», «Три жиди», «Пан Чехович», «Печені яйця», «До чого ти здатний?», «Скажи по-німецьки» «Зробіть собачку», «Штука», «Свята сім’я», «Смердячий циган», «Барабанчик», «І не нахваляться», «Малчі!», «Гадкія слова», «Бальная мать», «Что смотріш?», «Добрий чоловік», «Рубль медью», «То-то любо!», «Кацапська сповідь», «Запорозькі шори», «Московська пуга», «Цаловалов», «Soli nie żałował», «Панна й парубок», «Каньовський і Радивілл», «Польща», «Нєшто лгу?», «Московська справа», «Szukaj sensu!», «Ksiądz Anastazy», «Patryotyczne kazanie», «Gruby Bartko», «Спілка», «Niech pan swiśnie», «Pchla», «Руський і турецький бог», «Струмент», «Заяць», «Розп’ятий жид», «Жид на чатах».

Не включено до видання дві історичні поеми С. Руданського – «Мазепа, гетьман український» і «Іван Скоропада», написані на підставі історичних праць Бантиша-Каменського і Маркевича, через що погляди поета на діяльність цих історичних осіб виявилися національно обмеженими. З таких же міркувань не подається і вірш «До України» («Ой, з-за гори, із-за кручі»).” [4, 478]

Отже, перше об’ємне видання Руданського було штучно звільнене від сороміцького змісту і таким чином не могло дати цілісної картини. Але життя Руданського, його рівень розвитку і загальна спрямованість його творчого спадку схиляють інтерпретувати це як другорядну рису, яка скоріше за все є просто відбитком психолоґічних проблем і може бути цікава для вивчення.

Академічне видання, здійснене в УРСР нахабно і брехливо позбавлене усього, що викриває одвічну злочинну політику московитів. У той же час те, як Мишанич прокоментував ситуацію, мабуть, є найліпшим, що можна було зробити для ствердження слави Руданського на той час.

Степан Руданський написав дуже багато різних творів і не всі комічні. Факт, що його комічні твори — неперевершені, не має відволікати від його чудових творів іншого типу.

Великої уваги та пошани заслуговує життя Степана Руданського — сповнене самопожертви, патріотизму та професіоналізму у багатьох галузях. Те, що Руданський був такою чудовою людиною — опосередковано доводить, що його ідеї були правильними.

Великий подарунок він зробив кожному з нас, не просто збагативши українську культуру, але й розказавши барвисто про наших ворогів. Для нашої національної безпеки, яка може бути заслужена лише наполегливим дошукуванням гісторичної правди та справедливости, все більшого значення набуває особистість і спадок нашого великого поета. Я би назвав їх влучним висловом В. Рабенчука: “Вакцина лікаря Руданського від антиукраїнського сказу” [2, 2].

ЛІТЕРАТУРА

  1. Історія української літератури XIX століття: У З Кн. 2: Навч. посібник / За ред. М. Т. Яценка.— К., Либідь 1996.— 384 с.

  2. Рабенчук В. Вакцина лікаря Руданського від антиукраїнського сказу / В. Рабенчук // Літературна Україна. – 2008. – 14 лют.

  3. Руданський Степан Васильович. Усі твори в одному томі / Уклад. і авт. передмови Г. Латник . – Київ : Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2005 . – 520 с.

  4. Руданський Степан. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1.

  5. Руданський Степан. Твори: В 7 т. – Львів, 1895.

  6. Сковорода Григорій. Повна академічна збірка творів / За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Харків–Едмонтон–Торонто: Майдан; Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011. – 1400 с.

  7. Струни. Том 2 під. ред. Богдана Лепкого, Берлін. — 1922.

  8. Шевчук, Валерій Олександрович. Із вершин та низин. Книжка цікавих фактів із історії української літератури / Київ : Дніпро, 1990. – 433 с.

  9. Якимович Б. Іван Франко — співвидавець літературної спадщини Степана Руданського // Схід. – 2007. – № 1 (79).