Стаття 10 Конституції України

Два роки тому до мене дійшла ідея, втілення якої вимагає великого політичного капіталу. Спочатку навіть не було з ким її обговорити, а тепер – цікавий конкурс спонукнув мене нарешті її записати.

Дуже сподіваюся, що ця моя ідея буде втілена або замість неї буде втілена ще краща. Мова йде про додаткове сприяння українській мові через Конституцію України.

Даю текст есе, яке я написав на конкурс:

Навіщо у законі щось змінювати або доповнювати його? Хороші люди це роблять для того, щоби жилося краще. За рахунок ствердження справедливості, збільшення суспільної передбачуваності, раціональнішого нормування нашого життя. Це збільшує виживання тих, хто підпорядковується вдосконалюваному закону, і закон протягом вдосконалення все наближається до об’єктивно існуючого, але нескінченно пізнаваного Закону Божого. Так я дозволив собі назвати ідеальний, найоптимальніший і забезпечуючий граничну ефективність закон.

Основним законом України є Конституція України. Якщо дивитися на неї як на нормативний акт, який повинен поступово вдосконалюватися до ідеалу — ми бачитимемо все наростаючу доцільність ототожнення Конституції та Національної Ідеї.

Я маю багато ідей, як вдосконалити нашу Конституцію, але ж умовами завдання я обмежений — можна запропонувати додати або змінити лише одну статтю. Тому зупинюся на тому, що на мою думку є одночасно і найбільш важливим, і цілком на часі, і про що я найбільше думав. Тривалість та якість існування нашої нації залежить передусим від творчих зусиль кожного із нас, і доцільно виражати ці зусилля у Конституції.

Не доведеться тут пояснювати, чому я так думаю, тому нехай це побуде аксіомою — основою існування нації є мова. 1996го року через парламентаріїв народ України виразив у Конституції своє ставлення до мовного питання таким чином, що мова згадується десять разів, і не одна. Власне ж українська мова згадується два рази. Імовірно тому основний закон доводилося приймати вночі і його прийняття стало святом і державним вихідним.

Ми переглянемо Статтю 10. Із небагатьох статей, які впливають на становище української мови, лише вона присвячена цьому питанню повністю. Зокрема частина друга цієї статті дійсно має на увазі створення хороших для української мови умов:

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх

сферах суспільного життя на всій території України.”

Практика показує, що або із цією статтею щось не так, або із її виконанням.

  • До 2012го року ми жили за “Законом про мови в УРСР” від 1989го року, який не виконувався.

  • Рішення Конституційного Суду України від 14.12.1999 по “Справі про застосування української мови” має менше лоґіки, аніж окрема думка судді Мироненка щодо цього рішення; але зазначена окрема думка містить порівняння України з Бельґією у мовному аспекті. Це змушує підозрювати, що Україна, яку хотів наприкінці 1999го бачити суддя Конституційного Суду Мироненко — довго би не проіснувала.

  • Коли вороги прийняли Закон України “Про засади державної мовної політики”, що ніде не суперечить конституції, був сплеск обурення — на “Мовний Майдан” вийшли майже всі, хто усвідомлено не хотів, щоби українська мова зникла. І навіть Яценюк голодував на Мовному Майдані дві години!

Отже, суспільству треба обирати — або вдосконалюємо статтю 10 шляхом референдуму, або живемо в умовах підвищеної небезпеки, що мовне питання знову якось не так вилізе — наприклад, війною і втратою територій.

Моє заповітне бажання — щоби наша Конституція відображала той факт, що мова є основою нації і скеровувала би якнайбільші суспільні сили на розвиток нашої мови. Нова редакція статті повинна бути такою, щоби суддя Мироненко не міг написати “Квінтесенція частини першої статті 10 Конституції України, за якою “державною мовою в Україні є українська мова” полягає в тому, що українська мова є національною офіційною і робочою мовою саме держави, а не громадянського суспільства чи приватної особи. Тому застосування (а не спілкування, як зазначається у Рішенні) української мови є обов’язковим виключно для сфери державної (а не громадської чи приватної) діяльності”.

Нова редакція статті 10 Конституції України повинна зрозумілим для кожного чином ґарантувати, що:

  • українську знатимуть все більше людей у світі

  • українську вживатимуть як основну дедалі більше людей у світі

  • літературна українська мова пришвидшено змінюватиметься задля поліпшення виконання своїх функцій, що збільшить її самоцінність і дасть їй конкурентні переваги

Я би виніс на Всеукраїнський референдум таку редакцію статті про мову:

Українська мова — єдина державна мова України.

Українська мова визнається найціннішою складовою культури Українського народу та основою держави Україна.

Держава сприяє вдосконаленню української мови науковим методом. Нормування української мови має на меті збільшення її ефективности.

Держава ґарантує поширення української мови та сприяє її застосуванню як основної в усих сферах у всьому світі.

Україна сприяє збереженню і розвитку мов бездержавних народів, а також зв’язкам представників національних меншин із їхніми батьківщинами.

Держава сприяє реалізації української мови як мови міжнародного спілкування, а також вивченню інших мов міжнародного спілкування і тих мов, що потребують підтримки.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.