Тричі визначний день

Дев’яте Листопада — День української писемности та мови. А також — День пам’яти Великого Учителя Григорія Сковороди та День працівника культури і народного майстра. Три дуже важливі дати, даваймо разом подумаємо, чому вони дуже важливі та про зв’язок між ними.

9 Листопада 1997го року Президент Кучма видав указ, у якому зазначалося відзначання “в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця”. Його до цього довго підводили кілька громадських орґанізацій, у тому числі “Просвіта”. Складне суспільно-політичне тло тих часів (у першу чергу через тиск російської мови) стало однією із причин обрання “героєм свята” православного святого — одного із перших наших діячів, по якому залишилися писемні твори.
День православного святого — це завжди день його смерти (якщо це не Христос, Марія або ж Іван-Хреститель). Цього дня помер ще один українець, якого церква мала би з часом визнати святим — Григорій Сковорода. Сковорода писав різними мовами, більше за все — мішаною, і в усих творах ця мова мала трохи різні правила та слова. Найбільше вона нагадувала церковнослов’янську. Його твори нагадують більше твори Нестора-Літописця, аніж сучасну українську літературну мову. Мало того, ця давня мова, особливо якщо читати нею неправильно (правильно вміє читати дуже маленька кількість спеціалістів), дуже нагадує навіть сучасну російську.
Але у Росії і писали і говорили у часи Сковороди трохи іншою мовою. Говорив Сковорода переважно українською. “Відчував огиду до [московського] краю”. Учень Сковороди Котляревський уже після смерти Великого Учителя почав писати велику і приречену на популярність поему — вперше у гісторії української культури тією мовою, якою говорили. Були і до неї твори “нормальною мовою”. Мовою, яка ближче до нашої, аніж до церковнослов’янської — промовляли і в часи Нестора Літописця. У давнину ледь в усьому світі було поширено, що писали не тією мовою, що говорили. І не обов’язково іноземною. Могло бути дві та більше “своїх”. І Нестор і Григорій писали не імпортованою і не тотожною болгарській або російській мовою — це була окрема письмова версія української. Одна із багатьох. В Европі тоді була нова латина. У Вікіпедії зараз є дві бєларуських, зверніть увагу; дві анґлійських (звичайна та спрощена) та дві норвезьких (як і у нас колись — звичайна та “книжкова”)!
Ватники та неосвідчені люди (я сам таким був) — пробують читати старі тексти в голос і виходить майже російська, і тоді вони думають, що російська мова — давніша за українську та українську породила. А це нісенітниця, просто мало хто це розуміє, бо у ЗМІ та системі освіти не системно і не наполегливо розказують те, що я Вам зараз розповів.
Розвиток европейської цивілізації привів нас до принципу “одна мова — одна країна”, який зараз дуже правильно взяв на озброєння Президент, тепер уже — Петро Порошенко. Григорій Сковорода міг передбачати, що таке буде і, за висновками деяких науковців, готував українську літературу до переходу на мову “Котляревського”.
Великий Учитель помер цього дня і в цьому є великий симболізм — він став останнім великим діячем старої української культури, епоха якої разом із цим завершилася.
У сучасному світі діють сучасні правила розвитку мови та писемности. Це справа науковців — пізнавати правила природи і на їх підставі писати якнайліпші правила для людей. Якщо ми будемо сприяти цьому процесу — ми житимемо у мирі та достатку, будемо щасливими, що би не сталося. Збереження умов для нашого розвитку та зупинення антисоціальних сил у світі — як завжди, залежить від того, як ми оберігаємо рідну мову, наскільки активно її застосовуємо, наскільки допомагаємо науковцям її вдосконалювати.
Тож велика подяка нашим працівникам культури і народним майстрам, у яких сьогодні професійне свято! Це дивовижні люди, для яких українізація стала частиною їхньої професії. Привітаймо сьогодні їх, говорімо й пишімо українською, будьмо принциповими, як Григорій Сковорода. Тоді нас ніхто не переможе і ми будемо завжди щасливими.
Приходьте на 14:00 до пам’ятника Сковороді у Покровському Сквері — відзначити дивовижний день із “Просвітою”.